Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 916/4442/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівСибіги О.М., Ходаківської І.П.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Київ в особі Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України", м. Одесана постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 рокуу справі господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Київ в особі Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України", м. ОдесадоДочірнього підприємства "ГПК Україна" компанії "Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ", м. Одесаза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаРегіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, м. Одесапровстановлення сервітуту

за участю представників

позивача: Васильєва Н.М.,

відповідача: Колодяжний Д.П.,

третьої особи: Радоуцька І.О.

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі за текстом - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до дочірнього підприємства "ГПК Україна" компанії "Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ" (далі за текстом - ДП "ГПК Україна") про встановлення сервітуту щодо наступних гідротехнічних споруд: причал № 1к, причал № 2к.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.12.2014 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року в позові відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії не вправі вимагати встановлення сервітуту щодо об'єктів нерухомості, право власності на які не зареєстровано, тобто не виникло у встановленому законом порядку; до того ж, встановлення сервітуту як способу використання спірних причалів є таким, що суперечить вимогам ст. 401 Цивільного кодексу України, оскільки використання державного майна для здійснення господарської діяльності допускається в інший та основний для таких правовідносин спосіб - шляхом його передачі в оренду в порядку, передбаченому законодавством.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

ДП "ГПК Україна" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року - скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а представники відповідача та третьої особи проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.02.2006 року ДП "Одеський морський торговельний порт" (Порт) та ДП "ГПК Україна" (Інвестор) було укладено Генеральну інвестиційну угоду (нова редакція) № КД-8268, предметом якої було врегулювання взаємовідносин сторін щодо реалізації спільних інвестиційних намірів, а саме: Інвестор взяв на себе обов'язок залучити інвестиції на суму не менш ніж 7,5 млн. доларів США в кожні наступні п'ять років, з умовним обсягом 2-1,5 млн. доларів на рік та використати їх для наступних цілей (але не обмежуючись та з правом заміни об'єкту інвестиції): придбання нової перевантажувальної техніки; модернізації і реконструкції існуючих виробничих потужностей; упровадження сучасних технологій по перевалці контейнерів. Порт, в свою чергу, зобов'язався виконувати всі необхідні умови для інвестування, а також продовжити термін дії низки укладених між сторонами договорів.

Як свідчать матеріали справи, Портом та Інвестором було укладено низку додаткових угод до Генеральної інвестиційної угоди № КД-8268 від 16.02.2006 року, а саме додаткові угоди № 3 від 04.06.2010 року, б/н від 15.11.2010 року та меморандум про взаєморозуміння від 15.11.2010 року.

За умовами названих додаткових угод, Порт та Інвестор домовились про врегулювання власних взаємовідносин, пов'язаних із інвестуванням грошових коштів у створення об'єкту інвестування - нового контейнерного терміналу на Карантинному молу Одеського морського порту загальною площею 19, 3 гектарів, із запланованим обсягом вантажопереробки 600 000 TEU на рік та довжиною причальної стінки 650 метрів. До складу робіт зі створення об'єкта інвестування входять роботи з будівництва причальних споруд, які у відповідності до змісту зазначених додаткових угод входять до складу частини робіт ДП "Одеський морський торговельний порт".

Відповідно до Додаткової угоди від 13.06.2013 року було здійснено заміну сторони Генеральної інвестиційної угоди № КД-8268 від 16.02.2006 року, а саме всі права та обов'язки ДП "Одеський морський торговельний порт" (Порту) перейшли до ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація) як правонаступника.

В свою чергу, відповідно до Акту готовності об'єкта до експлуатації від 01.08.2014 року було закінчено будівництво наступних об'єктів:

1) Будівництво 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП "Одеський морський торговельний порт" за рахунок штучно створеної території, а саме: Першого пускового комплексу у складі - причали 1к та 2к., акваторія контейнерного терміналу - 14, 792 м в БСВ (днопоглиблювання акваторії до мінус 14, 792 в БСВ); будівництво здійснене за рахунок коштів замовника - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України";

2) Будівництво другого пускового комплексу у складі: утворення території в повному обсязі - 19, 3 га; будівництво північного і південного берегоукріплень - 430 м.; будівництво під'їзної автодороги з існуючого терміналу та причали 1к та 2к уздовж південного берегоукріплення загальною площею 4 306 кв.м.; будівництво покриття території вздовж причалів 1к і 2к на відстані 65 м від лінії кордону загальною площею 40 059 кв.м.; встановлення трьох контейнерних перевантажувачів Liebherr P178L(GS) - Super в/п 65 т кожний на причалах 1к і 2к для обробки суден-контейнеровозів; мережі та споруди електропостачання, зовнішнього освітлення, водопроводу та зливової каналізації, зв'язку і сигналізації з будівництвом трансформаторної підстанції 6/0,4 кВ, що забезпечують функціонування першого та другого пускових комплексів; будівництво здійснене за рахунок коштів Інвестора - ДП "ГПК Україна".

12.08.2014 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серії IV № 164142240393 про відповідність закінченого об'єкта "Будівництво 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП "Одеський морський торговельний порт" за рахунок штучно створеної території (1-й та 2-й пускові комплекси)" проектній документації, що підтверджує готовність причалів 1к та 2к до експлуатації.

Наказом Адміністрації Одеського морського порту № 429 від 12.08.2014 року причали 1к та 2к були прийняті до експлуатації та прийняті на баланс Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України", у зв'язку із чим їм присвоєні інвентарні номери 200013 та 200014 відповідно.

15.08.2014 року причали 1к та 2к були внесені до Бази даних гідротехнічних споруд Регістру судноплавства України, про що свідчать відповідні довідки № СР-105-4-095-14 та № СР-105-4-096-14, видані Регіональним представництвом Регістру судноплавства України в м. Одесі.

Згідно зі свідоцтвами № СП-105-4-096-14 від 15.08.2014 року та СП-105-4-097-14 від 15.08.2014 року Регістром судноплавства України було підтверджено придатність вказаних причалів до експлуатації.

Як стверджував позивач, ДП "ГПК Україна" здійснює фактичне користування вищезазначеними причалами № 1к та № 2к шляхом знаходження на них контейнерних перевантажувачів та шляхом здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт щодо суден, які встають на стоянку біля вказаних гідротехнічних спору, на безоплатній основі, у зв'язку з чим позивач вважає, що єдиною законодавчо можливою формою врегулювання такого роду відносин є встановлення оплатного сервітуту.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимоги встановлення сервітуту, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про морські порти України" адміністрація морських портів України - це державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту). Гідротехнічними спорудами морських портів (гідротехнічні споруди) є інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден. Об'єкти портової інфраструктури - це рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту. Стратегічними об'єктами портової інфраструктури є об'єкти права державної власності - гідротехнічні споруди, об'єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден.

При цьому, ст. 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, причали морських портів є гідротехнічними спорудами - об'єктами нерухомого майна та належать до стратегічних об'єктів портової інфраструктури, які за загальним правилом (крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 23 Закону України "Про морські порти України") належать до об'єктів права державної власності.

Згідно з ч. 2 ст. 144 Господарського кодексу України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

В силу положень ст. 395 Цивільного кодексу України право користування (сервітут) належить до речових прав на чуже майно.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачено, що речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Таким чином, приймаючи до уваги, що спірні причали, на встановленні сервітуту щодо яких наполягає позивач, є об'єктами нерухомості, прийнятими в експлуатацію після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", а також враховуючи, що сервітут щодо вказаних об'єктів нерухомості є речовим правом, яке підлягає реєстрації відповідно до закону, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач вправі вимагати встановлення сервітуту щодо спірних причалів виключно після державної реєстрації права власності на них.

Як свідчать матеріали справи, право власності на спірні причали в установленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" зареєстровано не було, а, отже, ДП "Адміністрація морських портів України" не вправі вимагати встановлення сервітуту щодо об'єкту нерухомості, право власності на яке не виникло в установленому порядку.

Крім того, ДП "Адміністрація морських портів України" вимагає встановити сервітут щодо причалів 1к та 2к з метою забезпечення можливості ДП "ГПК Україна" щодо виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів на цих причалах.

Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут є формою користування чужим майном - земельною ділянкою, іншими природними ресурсами або іншим нерухомим майном - для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Згідно з ч. 1 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном на умовах сервітуту полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Таким чином, сервітут передбачає обмежене право на користування чужим майном (що, зокрема, проявляється у наданні можливості проходу, проїзду та інших подібних можливостей) і закріплюється, як правило, за власниками або користувачами суміжних (сусідніх) земельних ділянок або об'єктів нерухомого майна. При цьому, істотною обставиною, яка відрізняє сервітут від інших речових прав на об'єкт нерухомості, є неможливість використання цього майна в інший передбачений законом спосіб, про що прямо зазначено в ст. 401 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що виконання вантажно-розвантажувальних робіт на спірних причалах є способом здійснення особою господарської діяльності.

Відповідно до положень ст. ст. 283, 285 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно (в тому числі, нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) для здійснення господарської діяльності, зокрема, для використання об'єкта оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.

Відтак, правовідносини, в рамках яких передбачається надання права платного користування державним нерухомим майном для цілей здійснення повного циклу господарської діяльності суб'єкта, на користь якого таке право встановлюється, регулюються законодавчими нормами щодо оренди державного майна.

З урахуванням викладеного, господарськими судами вірно відзначено, що встановлення сервітуту як способу використання спірних причалів є таким, що суперечить вимогам ст. 401 Цивільного кодексу України, оскільки використання державного майна для здійснення господарської діяльності допускається в інший та основний для таких правовідносин спосіб.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки право власності на спірні причали в установленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" зареєстровано не було, а, отже, ДП "Адміністрація морських портів України" не вправі вимагати встановлення сервітуту щодо об'єктів нерухомості, право власності на які не виникло в установленому порядку.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року у справі № 916/4442/14 - залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіО.М. Сибіга І.П. Ходаківська